ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ ТА ГОТОВНІСТЬ ОПЕРАТИВНОГО ПЕРСОНАЛУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА ДО РОБОТИ В АВАРІЙНИХ УМОВАХ.
PSYCHIC SELF-REGULATION AND READINESS OF THE OPERATIVE PERSONNEL OF POWER PLANT TO WORK IN EMERGENCY CONDITIONS.
Шпак Олександр Леонідович, Генеральний директор ПАТ «Хмельницькобленерго», Драб Я.М., лікар-психотерапевт ПАТ «Хмельницькобленерго»
Shpak O.L., General Director of «Khmelnitskoblenergo», Drab Y. M., psychotherapist «Khmelnitskoblenergo»
Проведено аналіз адаптаційних механізмів працівників оперативного персоналу електроенергетичного підприємства, описана характеристика готовності. Визначено роль психічної саморегуляції в формуванні готовності до роботи. Вивчені психологічні особливості професійної діяльності оперативного персоналу електроенергетичного підприємства, встановлено необхідність саморегуляції.
The analysis of adaptation mechanisms of operational personnel of power plant has been conducted; the description of readiness has been analyzed. The role of psychic self-regulation for work has been analyzed. The psychological peculiarities of professional activity of operational personnel of power plant have been examined; the necessity of self-regulation has been explained.
Важливість психологічного підходу до вирішення проблеми оптимізації функціональних станів (ФС) визначається тим, що для багатьох професій у цей час обмежені можливості технічного та ергономічного підвищення функціонального комфорту і оптимізації умов діяльності [1]. Основні резерви підвищення ефективності і надійності діяльності працівників оперативного персоналу електроенергетичного підприємства (ЕП) лежать на шляху розробки науково-обґрунтованих психологічних методів оптимізації ФС суб’єкта праці, які в істотній мірі визначають його працездатність і надійність [2].
Гострота проблеми саморегуляції ФС в екстремальних умовах виконання складних видів професійної діяльності оперативного персоналу ЕП пов’язана з тим, що важкі для суб’єкта психофізіологічні та психічні стани, які розвиваються в цих умовах, можуть призводити до деструкції функціональних станів, дезорганізації професійної діяльності (аж до відмови від неї), втрати здоров’я, де професіоналізації [3.
Функціональний стан як наукове поняття та об’єкт дослідження спочатку сформувався у фізіології, де широко використовувався для характеристики діяльності та реакцій як окремих клітин, органів і фізіологічних систем, так і організму в цілому.
При підході до ФС оперативного персоналу ЕП як процесу можна запропонувати наступні узагальнені типології станів:
Межові (перехідні), у яких організм може перебувати тривалий час. При цьому зсув значень фізіологічних показників розглядається як норма, обумовлена конкретними умовами життєдіяльності. Подібні стани можливі при наявності функціонального резерву та виникають як реакція на субекстремальні впливи незначної інтенсивності.
Стан напруги, що характеризується мобілізацією захисних механізмів і збільшеною активністю регуляторних механізмів. У таких станах адаптація організму може носити лише короткочасний характер.
Стан перенапруження, для якого властиві дефіцит
адаптаційних резервів та граничне навантаження на гомеостатичні механізми.
Преморбідні стани, в яких можна виділити дві стадії: а) стадія виснаження регуляторних механізмів з неспецифічними порушеннями гомеостазу; б) власне преморбідний стан, що представляє собою субклінічні форми захворювань з характерними змінами в органах і системах.
ФС працівника оперативного персоналу ЕП залежить від внутрішніх змін суб’єкта та обумовлюється впливом ззовні, у тому числі вимогами професійної діяльності. ФС виступає у формі вирішення протиріччя між цими двома потоками змін за рахунок «переводу» факторів зовнішнього впливу у внутрішню зміну стану [1; 2]. Тому визначальними в регуляції ФС у процесі діяльності оперативного персоналу ЕП є внутрішні зміни, внутрішня саморегуляція. Функція ПСР полягає в здатності розвивати певні внутрішні стани і у такий спосіб компенсувати вплив умов і змісту діяльності і зберігати ФС, необхідний для надійної роботи.
Саморегуляція, властива будь-якій живій істоті, є універсальною та фундаментальною властивістю, яка забезпечує пристосування, збереження і розвиток різноманітних форм життя, а в цілому успішність їх взаємодії [1].
Згідно І. Сєченову, конкретними механізмами саморегуляції є «нервові регулятори». У процесі саморегуляції розкриваються внутрішні резерви працівника оперативного персоналу ЕП, що дають йому відносну волю від обставин і забезпечують навіть у самих важких умовах можливість актуалізації.
Розроблені О. Конопкіним концепції загальної структури діяльності людини-оператора дозволили перейти до формулювання системно-функціонального підходу до вивчення психологічних процесів саморегуляції [3]. Саморегуляція довільної активності людини розуміється як «системно організований психічний процес по ініціації, побудові та керуванню всіма видами і формами зовнішньої та внутрішньої активності, які спрямовані на досягнення прийнятих суб’єктом цілей. І якщо довільна активність спрямована на досягнення результату, то процеси саморегуляції – на забезпечення психічними засобами процесу його одержання.
Вивчення психічної саморегуляції та різних рівнів психічного відображення є одним із провідних напрямків у дослідженнях надійності людини-оператора, особливо виділених Б. Ломовим. Таким чином, дослідження ієрархічної структури механізмів саморегуляції людини в контексті різних видів діяльності стало ключовим моментом у загальній проблематиці психологічних досліджень.
Аналіз наукової літератури дозволив виділити два рівні саморегуляції: операційно-технічний, пов’язаний зі свідомою організацією дії за допомогою засобів, спрямованих на її оптимізацію та мотиваційний, пов’язаний з організацією загальної спрямованості діяльності за допомогою свідомого керування своєю мотиваційною сферою.
У трудовій діяльності працівника оперативного персоналу ЕП актуалізуються різні механізми саморегуляції і залежно від тривалості та інтенсивності їх впливу на ФС можна виділити три групи
цих впливів. У першу групу входять впливи, що мають короткочасний ефект тривалістю до декількох секунд, які забезпечуються, в основному, неспецифічними таламічними активаційними системами. Вони дуже нестійкі, не усвідомлюються і не контрольовані людиною. Тривалість саморегуляції другої групи впливів становить від декількох десятків секунд до двох або трьох десятків хвилин. Їх стійкість коливається, наприклад, це стан пильності або очікування, який оператор намагається активно підтримувати. Деякі регулюючі впливи цієї групи, що пов’язані зі змістом діяльності, наприклад, емоційна саморегуляція або когнітивна напруженість, також не контрольовані свідомістю. Ці механізми саморегуляції, необхідні для успішного виконання професійної діяльності, у першу чергу руйнуються в екстремальних умовах діяльності. У третю групу засобів і способів саморегуляції функціональних станів входять ті, які реалізуються ретикулярними та іншими системами мозку, які відповідальні за рівень пильнування, біоритмологічну активність і гомеостатичні механізми. Особливо це відноситься до психофізіологічних станів, що виникають при дії кліматичних умов, в умовах різних перевантажень і впливів, небезпечних для життя і здоров’я. У цю ж групу можна включити стани стресу та напруженості, що виникають у складних, особливих і екстремальних умовах діяльності.
З аналізу наукової літератури відомо, що система психічної саморегуляції ФС має ієрархічну будову та містить у собі крім мимовільного і довільний рівень. Довільна саморегуляція ФС – це свідома саморегуляція, яка завжди має індивідуальні особливості. Завдяки цьому можливості пристосування працівників оперативного персоналу ЕП до різних важких умов можуть зростати і розширюватися.
Найменш усього розроблені ті методи саморегуляції, які безпосередньо пов’язані з активною діяльністю працівника оперативного персоналу ЕП, хоча в дослідженнях вітчизняної психології розвиваються уявлення про активну діяльну природу саморегуляції. У ряді досліджень показано, що ефект саморегуляції підсилюється по мірі зростання свідомого контролю над застосовуваними способами саморегуляції [2]. Але якщо діяльність, яку виконує суб’єкт або умови її виконання не дозволяють відволікатися від неї, то різко обмежується можливість реалізації суб’єктом довільних способів саморегуляції, які вимагають його повної уваги.
Одним з найбільш відомих видів довільної саморегуляції
є вольова регуляція, основними засобами здійснення якої
служать вольові зусилля. Дуже важлива роль також належить розумовим процесам, які є необхідною умовою реалізації будь-якого способу саморегуляції. Мислення може виступати як самостійний спосіб саморегуляції у формі самопереконання.
Усе більш широке поширення одержує спосіб керування деякими вегетативними функціями, нейрофізіологічними процесами та цілісним психофізіологічним станом за допомогою штучно створюваних функціональних систем, так званий зворотний зв’язок. Основою реалізації цього способу довільної саморегуляції є біотехнічна функціональна система, яка виникає завдяки штучному інформаційно-технічному каналу зворотного зв’язку. По цьому каналу на сенсорні входи працівника надходить спеціальним чином оброблена інформація про зміну стану відповідної функції або процесу. Це приводить до того, що велика кількість неусвідомлюваних та мимовільних процесів стає усвідомлюваною та довільною. Системи біологічного зворотнього зв’язку використовуються для різних цілей і знаходять застосування в різноманітних сферах людської діяльності, зокрема у підготовці працівників оперативного персоналу ЕП.
Таким чином, завдяки процесам мимовільної саморегуляції відбувається несвідоме, а за допомогою процесів вольової саморегуляції – свідоме координування різних компонентів діяльності працівників оперативного персоналу ЕП. Ці компоненти, у свою чергу, визначають напрямок і параметри саморегуляції [2].
Більшість дослідників намагаються виявити переважно загальні тенденції впливу цих методів на стан і поведінку людини, не аналізуючи випадки неефективного впливу, які, очевидно, пов’язані з індивідуальними особливостями систем саморегуляції, сформованими у людини в процесі її життєдіяльності і розвитку.
Психологічна система саморегуляції ФС працівника оперативного персоналу ЕП характеризується специфічністю її предмета (власний стан суб’єкта), цілей (збереження наявного стану або перетворення його в потрібний) і психофізіологічним змістом засобів саморегуляції (переживання, психічні образи, самонавіювання, м’язові та дихальні самовпливи, вольові зусилля та емоційні засоби саморегуляції).
ЛІТЕРАТУРА:
Бодров, В. А. Психофизиологические проблемы профессиональной надежности человека-оператора / В. А. Бодров // Психологические проблемы профессиональной деятельности. – М. : Наука. – 1991. – С. 111-120.
Завалова, Н. Д. Образ в системе психической регуляции деятельности / Н. Д. Завалова, Б. Ф. Ломов, В. А. Пономаренко. – М. : Наука. – 1986. – 173 с.
Конопкин, О. А. Психическая саморегуляция произвольной активности человека (структурно-функциональный аспект) / О.А. Конопкин // Вопросы психологии. – 1995. – № 1. С. 5-12.
| 
Фонд DRIVE2MOTO |
Контакты |
RSS
